«… Не звертай назад, якщо ступив на дорогу, яка веде до Бога»
Життя богопосвячених осіб оповите міфами та стереотипами. Хто ці дивні люди, які відреклися від мирського та обрали абсолютну смиренність та послух? Які дороги привели їх до монастиря? Відповідей на ці запитання ми шукали на духовному майданчику фестивалю «Вітер На-Дії», який відбувся 16 вересня у Львові на території УКУ.
Як стають монахами?
«До монастиря я мала все, що потрібно. Але мені чогось бракувало. Тоді мені прийшла думка, що моє життя – тут, у монастирі».
С. Наталія Іванова
«Я не маю відповіді, чому я став монахом. Але зараз я дивлюся на своє життя в монастирі і можу сказати, що не було жодного дня, коли я б пошкодував про своє рішення».
Вл. Петро Лоза
«Чернецтво – це спосіб іти за Христом у дуже радикальний спосіб. Буває, що людина не розуміє, яким насправді є монаше життя. Тоді ми кажемо їй: приходи, живи – два тижні, місяць, півроку. І якщо вона відчуває покликання – вона витримує, якщо ні – йде додому».
Док/ф «Сіль»
У чому полягає чернецтво?
«Чернецтво – це живе Євангеліє. Щоденно, всюди і завжди чинити згідно з Христовою наукою, беззаперечно виконуючи заповіді Божої любові, вимагає чимало праці».
Док/ф «Сіль»
Як іти до монастиря?
«Я ходила до молодіжного центру і бачила там людей, які дихають Богом. Я була така щаслива, коли поверталася додому – думала про те, що не треба ні пити, ні курити, аби почуватися добре. Тоді я стала шукати людей, які жили так, як я хотіла жити».
С. Наталія Іванова
Існує думка, що життя у чернецтві – сіре, позбалене барв та смаку. Але чому тоді монахів називають «сіллю землі»?
«Сіль робить страву смачнішою. Підкреслює її. Так само чернецтво присмачує сенс життя. Насправді не ми самі, а Божа ласка робить нас соленими. Чернець проповідує власним життям, дає світу те, чого йому так бракує – миру та смирення.
Чернецтво – свідчення росту духовності людства. Воно присмачує вищим сенсом сучасне, вщент зматереалізоване буття. Богопосвячені несуть живу віру, втілюючи Христа в сьогоденні».
Док/ф «Сіль»
Чи були випадки, коли послух тяжко давався?
«У кожному монастирі є люди прикрі. З якими тяжко жити. Але тільки з ними ми справді можемо навчитися жити і любити. Бо я теж є прикрий для інших».
Док/ф «Сіль»
«Я завжди вважала себе важкою людиною для співжиття. Бо, коли Бог покликав мене, він не питав у інших. Так само, коли Бог покликав іншу людину, він не запитав у мене».
С. Наталія Іванова
Підготувала Ірина Яремчук
